ВЕКТОРИ РОЗВИТКУ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА НА ЗАСАДАХ ЕКОСИСТЕМНОГО ПІДХОДУ В УКРАЇНИ

Анотація

У роботі досліджено нормативно-правові та організаційні основи розвитку публічно-приватного партнерства (ППП) як ключового інструменту повоєнного відновлення України в умовах гострого дефіциту бюджетних коштів та потреби в масштабній модернізації муніципальної інфраструктури задля формування безпечного соціального простору. Обґрунтовано, що застосування виключно традиційних підходів призводить до ігнорування системних взаємозв’язків, порушення цілісності економічного середовища територій, неефективного розподілу ресурсів та критичного зниження довіри інвесторів. На основі детального аналізу еволюції національного законодавства, зокрема імплементації парадигми «People-first PPP» та положень Проекту Закону України № 7508 від 19.06.2025 р., розроблено комплексний механізм оцінки, відбору та ініціації інвестиційних проєктів, який забезпечує надійний баланс інтересів усіх стейкхолдерів. Встановлено, що завдяки інтеграції суворих критеріїв міжнародної методології «UNECE PIERS» та інституційно-поведінкових фільтрів розподілу ризиків, зазначений інструмент повністю усуває вплив людського фактора і автоматично відсіює ініціативи, які знижують загальну стійкість соціально-економічної системи задля швидкого комерційного прибутку. На базі запропонованого алгоритму сформовано шість взаємопов’язаних векторів розвитку ППП серед яких визначено: легалізація екосистемного підходу, запобігання недобросовісній поведінці сторін, цифровізація управління через смарт-технології, масштабування циркулярної інфраструктури, синхронізація локальних проєктів із глобальним капіталом та запровадження інституту малих інвесторів для посилення прямого громадського контролю. Доведено, що застосування екосистемного підходу в цьому контексті забезпечує системну стійкість та структурну єдність взаємодії держави, бізнесу і місцевої громади. Комплексна реалізація розроблених векторів гарантує мінімізацію інституційних бар’єрів, безпеку фінансових активів та перетворення вимог до сталості на дієві інвестиційні стимули для успішного залучення глобального капіталу в довгострокові інфраструктурні об’єкти.